Образ Катерини в поемі Т. Г. Шевченка

Поема "Катерина" датується орієнтовно, на підставі спогадів І. Сошенка, кінцем 1838 - початком 1839 року, у Петербурзі. Вперше цей твір був надрукований у "Кобзарі" 1840 року, після викупу поета з кріпацтва, у дні навчання в Академії мистецтв. Автор присвятив поему В. Жуковському, який відіграв важливу роль у викупі поета з неволі.

Тема твору - страждання селянської дівчини, яку спокусив і кинув пан, офіцер. У поемі Шевченко піднімає загальнолюдську проблему дівочої честі, відповідальності за материнство; проблему порядності у стосунках між чоловіками та жінками.

"Катерина" - перший твір, у якому Шевченко звернувся до теми жінки-покритки, ширше - жінки-матері.

Конфлікт має дві сторони: трагедія Катерини в тому, що вона, дівчина-селянка, покохала представника вищого класу, офіцера. Інша сторона - це конфлікт Катерини із середовищем, до якого вона належить: батьки виганяють із дому покритку, бо вона порушила норми народно-християнської моралі, які освячували шлюб, засуджували нешлюбні стосунки. Катерина переступила закон чистоти роду, бо не зберегла дівочої честі до заміжжя, народила нешлюбну дитину.

Джерелом поеми була дійсність. Подібні історії й самогубства як характерні явища української дійсності Шевченко, перебуваючи в Петербурзі, відновлює у пам'яті, пропускаючи крізь призму творчої індивідуальності.

Романтичності образу Катерини надає її прагнення до ідеалу: "Катерина - живе втілення материнської любові, безоглядного кохання, довірливості й незрадливості". 

Тільки так вона здатна кохати - палко, самовіддано. Вона не бачить правди - нерівне кохання не приведе до шлюбу. Життєвий досвід підказував батькам дівчини, що до добра не приведе її захоплення офіцером, але вона не слухала, жила так, як підказувало серце. Автор не тільки не докоряє і не засуджує дівчину, а навіть ставиться до неї прихильно, бо вона полюбила щиро і глибоко, а це - необхідна умова людського щастя.

Розповідач характеризує героїню як закохану дівчину. Катерина кохає пристрасно, безоглядно, не думаючи про наслідки, кидається у вир свого почуття, "Поки слава на все село Недобрая слава". Тут уже окреслюється конфлікт із оточенням. Вона настільки захоплена захоплена своїм почуттям, що й не звертає уваги на "недобрую славу". Автор подає її сприйняття цієї події:

Нехай собі тії люде,

Що хотять говорять:

Вона любить, то й не чує,

Що вкралося горе.

Батьки Катерини, принижені падінням дочки й сільськими поговорами, проганяють її з дому. Ще один жіночий образ подає Шевченко, змальовуючи сцену прощання, - це мати покритки. Її поведінка, почуття зображуються художньо переконливо. Рішення, яке прийняла мати,  - безповоротне: Катерина повинна залишити батьківську хату. Монолог матері звучить твердо, але в її словах відчувається бажання якось пом'якшити жорстокість свого вчинку. Мати любить Катерину, але не може вибачити гріха доні. Але її слова - не остаточне рішення. Останнє слово за батьком, який є головою родини й несе за неї відповідальність. Він сказав усього три слова: "Чого ждеш, небого?"
Дія завершується трагічно: знесилена Катерина лишає сина на шляху, а сама кидається в ополонку. А далі йде ліричний відступ, у якому Шевченко роздумує над долею нікому непотрібної та зневаженої всіма дитини, мотивує епілог, яким завершується твір.